Ісламський досвід управління бізнесом

Здавалося б високорозвинений Захід, домінує в економічних відносинах, в нових управлінських технологіях, стратегіях і схемах роботи. Вони навчилися мотивувати людей, які в загальному-то в контексті країни, регіону або Заходу перемагають у конкурентній боротьбі. Але ісламські ринки відкриті для країн СНД завдяки близьким стилям управління, де неформальні відносини, цінності і принципи служать запорукою довгострокових, довірчих, партнерських відносин. Це стаття стосується деяких аспектів ісламського досвіду управління бізнесом.

Іслам, як релігія є наймолодшою. Зародження її відносять до шостого століття, що увібрала в себе все краще від своїх старших братів іудаїзму, християнства. Сила, влада і багатство як наслідки диференціації житті арабів були закріплені в писанні.

Основу монотеїстичних релігійних навчань становить віра у всемогутнього Бога, що керує світом, і обов'язкове Боже заплату, будь то винагорода або покарання в кінці світобудови. Три світові релігії: іудаїзм, християнство та іслам - єдині щодо справедливого відплати за скоєне людиною, яка несе за це повну відповідальність.

В ісламській світі, наприклад джерелом всякого закону визнається лише Аллах. Звідси заперечення за людиною права на законотворчість, вимога неухильного підпорядкування закону Аллаха - шаріату.

Аналізуючи вплив релігійної ісламської етики на економіку, мусульманські теоретики досліджували взаємозв'язок між моральними приписами ісламу, його духовно-моральними цінностями й концепцією особистості, її економічної поведінки. У результаті дослідження було розкрито основні риси характеру й чесноти, які формують особистість, здатну до саморозвитку, керується здоровим глуздом, вольову і заповзятливу. Змінилося також ставлення до праці та трудової активності. Уміння продуктивно трудитися на благо самого себе, родини і суспільства незмінно зводяться ісламом у ранг морального обов'язку. Конструктивний діалог визначив співробітництво між представниками трьох моно релігій у сфері міжнародного бізнесу, який в підсумку висловився прийняттям відповідного етичного кодексу бізнесу в 1993 році.

Як зазначалося в цьому кодексі, «бізнес є частиною соціального порядку. Його основна мета - ефективне задоволення людських і матеріальних потреб шляхом виробництва й розподілу товарів і послуг". Управляючі, ради директорів компаній і фірм, акціонери отримали конкретні поради, а для мусульман це і вказівки, як вести справи відповідно з релігійною вірою. У системі цінностей ділового світу особливо виділяється чесність і відповідальність, відзначається, що процес виробництва має бути спрямований на досягнення добробуту суспільства. У теж час дослідження вплив ісламського світогляду на підприємництво і ділову культуру в даний час не містить належного систематичного аналізу [1,5].

Для досягнення високої результативності практично в будь-якому виді підприємницької діяльності підприємцеві необхідно володіти певним набором відомостей, знань, уявлень про правила, форми й методи ведення бізнесу, законодавстві тієї країни, в якій він здійснює свою діяльність, про принципи ділового спілкування. Незважаючи на перетин права і моралі право не можна розглядати як відображення моральних стандартів суспільства.

Прийнято розділяти, що моральні цінності у відмінності від правових актів, які карають за великі порушення злочину, регулюють міжособистісні відносини між представниками різних компаній, а також створюють систему правил норм і принципів поведінки в окремому колективі, що сприяють зростанню ефективності його функціонування. Культура ділового спілкування сприяє встановленню й розвитку відносин співробітництва і партнерства між колегами, керівниками і підлеглими, партнерами і конкурентами.

Ісламська концепція бізнесу

Для більш повного уявлення рушійних сил ісламського стилю управління бізнесом розглянемо ісламську концепцію бізнесу.

Перш за все, потрібно відзначити, що ця концепція грунтується на етиці. В арабській мові поняття етики виражене як ахлак, що в перекладі означає "мотивація поведінку". Поняття мотивації, як відомо, включає в себе внутрішній намір, волю і рішучість, а поведінка являє собою спосіб життя і дії людини. Очевидно, що мотивація лежить в основі поведінки. Саме тому про мусульманське віровчення спрямовано на розвиток спонукальних мотивів до благочестивих дій і праведного способу життя.

Ісламські етичні принципи визначають індивідуальний вибір людини, заснований не тільки на максимізації особистої вигоди, але й вигоди для добробуту суспільства. Ісламська економічна система підтримує приватну власність і ринкову конкуренцію, але одночасно строго стежить за справедливим розподілом благ. Спочатку всі багатства належать Аллаху, який зрадив їх у тимчасове ефективне користування людині. Тому людина повинна дбайливо й раціонально ставитися до природних ресурсів, зберігаючи природу для майбутніх поколінь.

Мусульманські теоретики, доводячи небажаність і згубність такої категорії як позичковий відсоток у грошово-кредитній системі, наводять такі аргументи:
порушення принципу справедливості. Позичальник повинен виплачувати заздалегідь обговорений відсоток по кредиту навіть у разі збитків;
зростання споживчих, державних і міжнародних боргів;
порушення балансу в системі розподілу доходів і благ;
концентрація економічної влади в руках обмеженої категорії осіб;
збільшення темпів інфляції.

Ісламська концепція передбачає принципи загальної рівності, які відображаються в багатьох положеннях Корану й полягають у рівності:
мусульман перед один одним;
всіх перед законом і правосуддям;
чоловіки і жінки перед Богом;
соціальної відповідальності.

Якщо християнська етика вимагає забути себе заради Бога, то ісламська мораль навпаки закликає піклуватися про себе, і своїх ближніх, про суспільство, про Бога.

Два основних постулати концепції це ріба (заборона позичкового відсотка) і закят (обов'язок виплачувати частину доходу на користь незаможних).

Іслам заохочує людини примножувати своє матеріальне надбання, використовуючи при його на благо суспільства отримуючи прибуток. Будучи власником, людина, зацікавлений в збільшенні своїх статків, а це в свою чергу, є чинником виробництва.

Однак зростання капіталу допустиме в межах, що не порушують соціальну стабільність, у формах, не підривають моральність. Якщо збагачуються небагато, а бідність і злидні стає долею більшості населення, то це розкладає все суспільство, збуджуючи заздрість, недовіра, інші порочні почуття й помисли. Тому етика ділової культури мусульман не допускає того нестримного підприємництва в гонитві за наживою, яке зневажає інтереси суспільства і мораль.